Колись відпочинок означав лише відновлення сил після виснажливої праці й складався зі сну, часу на їду, недільного походу у церкву. Вищі верстви суспільства мали доступ до різноманітнішого відпочинку або ж до необмеженого відпочинку. Натомість модерна епоха запропонувала такі форми відпочинку, як туризм. Тепер уже подорожі з необхідності (ділові поїздки) або потреби (через стихійні лиха, війну) набули дослідних, культурних, розважальних цілей або навіть позбулися їх узагалі. Урбанізаційні процеси XIX століття та спричинена ними доступність громадського транспорту (залізниця, трамвай, судноплавство) стрімко збільшили мобільність для широких мас, зробивши свободу пересування новою нормою. Безумовно, дозволити собі повноцінну відпустку або подорож могли лише міщани й буржуазія. Їхній запит стимулював формування архітектурних типологій готелів, пансіонатів і курортів.

Перші дитячі літні табори виникли наприкінці XIX століття в США та Європі. Є згадки про дитячі табори і в Російській імперії. Ідеї, на які спиралися у підтриманні таборів приватні особи та державці на капіталістичному Заході та в ранньому СРСР, були дуже схожі. І там, і там вважали, що міський індустріалізований простір є шкідливим для дітей, вони мають проводити більше часу на природі. Крім того, тоді було поширене переконання, ніби кваліфіковані кадри можуть краще впоратися з вихованням дітей, аніж власні батьки. У контексті цих поглядів дитячі табори стали інституціями і просторами, які передбачали поєднання в собі функцій оздоровлення, відпочинку та виховання.