Майдан Незалежності у Києві, подібно до площ інших постсоціалістичних столиць, вже 30 років є місцем постійного політичного переозначення простору. Місцем зіткнення і співіснування ідеологічного, фізичного контролю і комерціалізації із спробами «привнесення публічності» знизу.

Сталінська доба в історії України — складний, травматичний і неоднозначний час. Він ускладнює і сприйняття культурної спадщини епохи, зокрема архітектури. Посттоталітарна травма українського суспільства перешкоджає осмисленню і сприйняттю складних і болючих сторінок історії. Колективна пам’ять перебуває на стадії заперечення, забуття минулого Але поки це минуле не буде осмислене, його наслідки не будуть подолані. Осмислення спадщини минулого — необхідний етап для подальшого руху.

Прощай, старий Дніпре! На той рік, напровесні, прокинешся вже молодим Дніпром! Дніпром електричної енергії майбутнього, широкого і вільного, як це бурхливе море. Гео Шкурупій, Дмитро Бузько

Через поле, що поблизу мого дому, щодня я ходжу одною дорогою, але щодня приходжу у нове місце. Анна Ютченко

Розвиток Кривого Рогу починався від поштової станції, згодом — провінційного єврейського містечка. У ХІХ столітті його оточували поміщицькі маєтки родин Колачевських, Харіних, Яніцьких, Галковських, Харченків…

Уявіть село, у яке щодня приїздять екскурсії з усієї країни і міжнародні делегації. На прилавках універсаму — лосось, ікра і шуби. А учні школи нарахували 135 професій, у яких зайняті місцеві жителі. Архітектура села унікальна для свого часу, а архітектори отримали премію за втілений проєкт. Але що з цього лишилося сьогодні? Чи правдою є написане? Чи існувало колись таке село?

Від будівництва першої підземки в Лондоні часів Belle Époque, або прекрасної епохи, й понині метрополітен, як порівняти з іншими транспортними інфраструктурами, асоціюється з науково-технічним прогресом і все ще є ознакою високого рівня цивілізації. Архітектори кінця «довгого ХІХ століття», так само й «короткого ХХ століття», не уявляли місто майбутнього без метрополітену. І сьогодні містяни сприймають цей вид громадського транспорту як безумовне благо, він посідає важливе місце в ідентичності та викликає почуття гордості й прив’язаності.

Славутич ― останнє місто Радянського Союзу, атомоград, який мав замінити трагічно відому Прип’ять, спустошену внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 26 квітня 1986 року. Так невелике місто з населенням 25 тисяч осіб опинилося в центрі політичних подій останніх років існування СРСР, ставши чи не останньою спробою держави відповісти на глибоку політичну, економічну і соціальну кризу, що прийшла після катастрофи. А залучення архітекторів і будівельників восьми республік СРСР до проєктування і реалізації Славутича ― спробою «скріпити» згасаючу дружбу радянських народів у момент його розпаду.

Література епохи Відродження починається з «Декамерону» Джованні Боккаччо — історії про те, як десятеро хлопців і дівчат із заможних родин тікають від чуми до заміської садиби та розважають одне одного оповіданнями. Однак «Декамерон» — це втеча не лише від чуми, а й від тогочасного суспільства, яке перебувало в кризовому становищі. Це зображення нового періоду, адже його герої та героїні досить сміливо критикують діячів церкви, на якій базувалося суспільство Середньовіччя.

Колись відпочинок означав лише відновлення сил після виснажливої праці й складався зі сну, часу на їду, недільного походу у церкву. Вищі верстви суспільства мали доступ до різноманітнішого відпочинку або ж до необмеженого відпочинку. Натомість модерна епоха запропонувала такі форми відпочинку, як туризм. Тепер уже подорожі з необхідності (ділові поїздки) або потреби (через стихійні лиха, війну) набули дослідних, культурних, розважальних цілей або навіть позбулися їх узагалі. Урбанізаційні процеси XIX століття та спричинена ними доступність громадського транспорту (залізниця, трамвай, судноплавство) стрімко збільшили мобільність для широких мас, зробивши свободу пересування новою нормою. Безумовно, дозволити собі повноцінну відпустку або подорож могли лише міщани й буржуазія. Їхній запит стимулював формування архітектурних типологій готелів, пансіонатів і курортів.

Після Другої світової війни становище євреїв у СРСР порівняно з міжвоєнним часом кардинально змінилося. Доти вони сприймалися як «лояльна» меншина, яка не мала якоїсь умовної батьківщини за межами СРСР (щоправда, уже в середині 1930-х їх почали неофіційно витісняти з адміністративної верхівки, залишивши можливості робити кар’єру в академічній і культурній сферах). Проте після проголошення 1948 року Держави Ізраїль партійна верхівка і служби безпеки почали сприймати радянських євреїв, що брали участь у культурному житті, працювали в університетах чи медичних установах, як загрозу. На територіях, які в роки війни перебували під нацистською окупацією, це додатково посилювалося наслідками трьох років ідеологічного пропрацювання місцевого населення прямою антисемітською пропагандою.

Наталія Борисівна Чмутіна (1912–2005) — видатна українська архітекторка, почесна академчиня Української академії архітектури, народна архітекторка України, кандидатка архітектури, професорка.

Перші дитячі літні табори виникли наприкінці XIX століття в США та Європі. Є згадки про дитячі табори і в Російській імперії. Ідеї, на які спиралися у підтриманні таборів приватні особи та державці на капіталістичному Заході та в ранньому СРСР, були дуже схожі. І там, і там вважали, що міський індустріалізований простір є шкідливим для дітей, вони мають проводити більше часу на природі. Крім того, тоді було поширене переконання, ніби кваліфіковані кадри можуть краще впоратися з вихованням дітей, аніж власні батьки. У контексті цих поглядів дитячі табори стали інституціями і просторами, які передбачали поєднання в собі функцій оздоровлення, відпочинку та виховання.

У біографії Мойсея Гінзбурга (1892–1946), одного з головних теоретиків радянського конструктивізму, є епізоди, пов’язані з Кримом, які, попри увагу дослідників до творчого шляху архітектора, залишилися на маргінесах. Пропоную читачам разом зі мною поглянути на те, в який спосіб Гінзбург звертався до теми Криму і чи вплинув на його становлення як архітектора досвід, отриманий ним під час перебування на півострові.