Постать Наталії Борисівни, її значення для розвитку і становлення української архітектури неможливо окреслити в стислому форматі. Але хочеться поділитися міркуваннями щодо її місця в архітектурному процесі України. Акцентувати увагу на важливих фактах біографії, що розкривають особистість «залізної леді» української архітектури — саме так її часто називали учні та колеги. Борис Єрофалов згадує Наталію Чмутіну: «Моє стійке враження про вчителя Чмутіну — “залізна леді”. Маргарет Тетчер в архітектурі. Зібрана і стримана. Мені запам’ятався ненав’язливий строгий костюм темних тонів. Завжди мала бездоганний вигляд. Трималася з гідністю і без надмірностей. Не допускала бурхливих емоцій або викладацьких випадів. Коректна, доброзичлива, спокійна. Самий її вигляд був зразком архітектурного стилю. Коли Чмутіна йшла по коридору Художнього інституту, він перетворювався на подобу Палати лордів. Високий стиль».
Наталія Чмутіна багато в чому тримала першість. Її стриманому характеру не було властиво хизуватися досягненнями. Їй вдалося зберегти власні духовні та культурні цінності — це змушувало її робити все максимально якісно. Агресивне середовище і жорсткі межі СРСР не впливали на особистість архітекторки. Вона завжди поважала людську гідність. Створюючи унікальні об’єкти і втілюючи в життя сміливі наукові розробки, досягла справжніх вершин: спроєктовані нею споруди були визнані не лише на їхній Батьківщині, а й у Європі.
1930 року Наталія Чмутіна вступила на архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Це був перший набір на архітектурний факультет в КІБІ (сьогодні — КНУБА). Вона навчалась у майстерні Володимира Гнатовича Заболотного. Була активною студенткою, брала участь у конкурсах ще до того, як отримала фаховий диплом. Леонід Серпілін, письменник і однокурсник Наталії Борисівни, писав у своїх спогадах: «Вона завжди і все встигала, у неї на все вистачало часу. Відмінниця, всім цікавилася, багато читала, студіювала малюнок і живопис, вивчала іноземні мови».
У лютому 1936 року Наталія Чмутіна з успіхом закінчила Київський інженерно-будівельний інститут із першою групою студентів-архітекторів. У команді Заболотного вона здобула другу премію в конкурсі на Урядовий центр у Києві. А також почесну першу премію в закритому всесоюзному конкурсі на проєкт сесійної зали Верховної Ради в Києві. Власне, цей проєкт і був реалізований.
Того ж 1936-го Наталія Борисівна працювала над проєктом ресторану «Рив’єра» на схилах Дніпра (у співавторстві з А. В. Добровольським і Є. М. Сарнавським). Крім того, 1939 року спроєктувала житлові будинки на Крутому узвозі в Києві для авіаційно-ремонтного заводу № 43 (нині — Державне авіаційне підприємство «Авіант»).
За часів Другої світової війни, з жовтня 1941-го до грудня 1942-го, вона не полишала архітектурної діяльності в евакуації. На початку 1944 року, переїхавши до Москви, працювала в евакуйованому Інституті народної творчості та мистецтв АН УРСР. 1944-го, повернувшись до Києва, Наталія Чмутіна вступила до Інституту аспірантури Академії архітектури УРСР, який закінчила 1947 року.
Цікавим є той факт, що Українська філія Академії архітектури СРСР створюється 1944-го, а роком пізніше — Академія архітектури УРСР. Тобто Наталія Чмутіна була першою архітекторкою-аспіранткою в Радянській Україні. 1952 року вона захистила дисертацію під керівництвом Володимира Заболотного. В особовій справі Наталії Борисівни є інформація про те, що номер її диплому — 005, захист відбувався в Москві. Із цього можна дійти гучного висновку: вона п’ята людина на теренах Радянського Союзу, яка захистила кандидатську дисертацію з архітектури. П’ятий захист загалом і перша жінка-архітекторка з кандидатською! Обрана тема дисертації була новою для Радянського Союзу й мала агітаційно-виховне навантаження. Це перша спроба розробити архітектурні форми і структурувати роботу бюро ЗАГС (Міський показовий дім запису актів громадянського стану в Києві).
Наталія Чмутіна перша серед жінок здобула звання «Народний архітектор Української РСР». І мала на те повне фахове право.
Вона вільно говорила німецькою і французькою мовами, тому 1965 року виступила з доповіддю в Парижі на VIII конгресі Міжнародної спілки архітекторів. Цей захід мав важливе значення для вдосконалення архітектурної освіти. На ньому викладачі архітектурних вишів із 59 країн обмінялися досвідом, прагнучи виробити нові методи підготовки кадрів. Тематика звіту, з яким виступила Наталія Борисівна, замовчувалася. Жодних згадок у друкованих виданнях України та СРСР загалом. З’ясувати зміст доповіді вдалося тільки з французьких першоджерел.
Доповідь Наталії Чмутіної мала принципово феміністичний характер. Водночас у повсякденному житті вона стримано ставилася до дискусій на тему фемінізму. Хоча сама цілковито віддавалася своїй справі, вважала, що архітектура залишається професією для чоловіків. Сприяло цьому чоловіче оточення у професійному і науковому житті. У період відлиги Радянський Союз ненадовго підійняв залізну завісу. Візит радянських архітекторів, зокрема Наталії Борисівни, до Парижа — перший за багато десятиліть акт єднання зі світовим процесом. Однак період такої відкритості був недовгим.
Архітекторка зверталася до синтезу мистецтв, співпрацюючи із майстрами різних галузей. Серед них — архітектор і письменник Віктор Некрасов, майстриня гобеленів Людмила Жоголь, скульптор Валентин Зноба. Звернення до українських традицій можна побачити в інтер’єрах готелів «Дніпро», «Тарасова гора», «Либідь».
Спроєктовані Наталією Чмутіною будівлі дають можливість узагальнити тенденції та принципи розвитку архітектурного мистецтва протягом тривалого періоду. А також проаналізувати мінливі умови, в яких працювали архітектори. Незважаючи на різні чинники, на ідеологічний і професійний тиск з боку влади, Чмутіна завжди залишалась яскравою творчою особистістю на теренах радянської архітектури.
