Мова козацького бароко

Один із чільних архітекторів-модерністів Людвіг Міс ван дер Рое сказав, що архітектура ― це прагнення епохи, перекладені мовою простору.

По суті, те, що ми називаємо козацьким бароко, є місцевою асиміляцією ширшого загальноєвропейського культурного наративу ХVIІ–XVIII століть. Множинність місцевих діалектів у межах однієї архітектурної мови — одна з головних особливостей бароко. Козацьке бароко як архітектурний стиль вбирав у себе все різноманіття локальних контекстів, що існували в цей час на цьому культурному полі. Бароко і сьогодні спонукає долати дихотомію високого і низького стилів, адже його основну цінність варто розглядати крізь категорії самобутності, автентичності, своєрідності.

Бароко виникло як відповідь на кризу гармонійності Ренесансу, що на той час уже вичерпала себе. Людині, яка зіткнулася з нескінченністю, з необхідністю освоювати нові простори, потрібна була мова, що виходила за межі жорсткого канону. Але інструментарій бароко виявився також принципово обмеженим, як і інструментарій будь-якого кризового стилю. Відповідно як політичній владі, так і митцям доводилося миритися з мозаїчністю реальності, у якій вони існували і яку збиралися підкорювати. Водночас інструменти концентрації достатньої кількості ресурсів, що дозволили б звести різноманіття локальних особливостей до єдиного стандарту, ще були недоступними. Пізніше відповіддю на цей диктат хаосу став класицизм.

Стиль бароко виявився чи не найкращим ідейним фундаментом української колонізації нових степових рубежів, згодом — культурного місіонерства далі на схід, у Московію, а по тому і в Росію. Дикий степ як своєрідний фронтир ― це простір на стику, простір можливостей, сприятливий лише для тих, хто може ним скористатися. Символічним утіленням цього багатогранного процесу освоєння у широкому європейському культурному контексті міг би стати кінь Мазепи, описаний Вольтером і Байроном. Кінь, що несеться степовими просторами у нескінченність. І герой, прикутий до нього фатумом, який урешті-решт долає цю нескінченність і отримує простір для нових можливостей.

Козацтво, подібне до явища бароко, виникло як антитеза державі, а закінчилось як політичний парадокс. Значна частина вихідців із козацької старшини пізніше долучиться до побудови грандіозного модернізаційного проєкту ― Російської імперії. Інша частина протистоятиме йому та зрештою програє. Можливо, річ у тім, що козаки свого часу органічно вписувалися в бароковий світ, але не знайшли собі місця в модерні.

Тому архітектурна мова козацького бароко найкраще розшифровується саме через категорію парадоксу. Вона водночас народна і елітарна. Глобальна і локальна. Доступна, але складна для прочитання. Метафорична і функціональна. Підлаштовується і нав’язує.

Раннім прикладом козацького бароко можна назвати Іллінську церкву в Суботові, яку збудували 1653 або 1656 року. Вона мала слугувати родовою усипальницею Хмельницьких. Водночас стала справжнім пам’ятником гетьману і його епосі.

В Іллінській церкві яскраво поєднуються функціональність оборонної споруди і метафора фортеці ― опорного пункту козацтва серед степу. Стилістично вона ще явно наслідує польські зразки. По-перше, контрастність ― чорний дах і білі стіни. По-друге, впізнаваний дещо капризний фронтон, у силуеті якого важко не помітити риси польського бароко. Подібно до держави, яку будував Хмельницький, церква в Суботові стала першою спробою козацтва конструювати реальність через архітектуру, яка ще перебувала під значним впливом попередніх досвідів.

Після смерті Богдана Хмельницького козацтво пройшло складний пошук ефективних моделей організації влади у місцевих реаліях. Після низки значних політичних і соціальних потрясінь саме гетьману Іванові Мазепі вдалося максимально скористатися всіма доступними інструментами. Вони дали йому змогу сконцентрувати й унезалежнити своє становище як гетьмана і становище козацтва як провідної суспільної групи. Тепер воно було здатне не лише копіювати, адаптувати і наслідувати, а й конструювати власний модернізаційний проєкт. У мазепинській архітектурі проглядаються перші спроби відійти від строгої функціональності до більш гібридного стилю, що і проявилося в Чернігівському колегіумі.

В освітньому закладі, просвітницькому за функцією, проте закритому за устроєм, навчалися переважно представники козацької старшини і заможних міщан. Як і будь-який колегіум, він консервував знання більше, ніж поширював їх.

Дещо атектонічний, монолітний і ваговитий об’єм будівлі контрастує з пишним, хоча досить грубим декоруванням. Саме деталі видають тут щирість і наївність. Мазепинське бароко залишається парадоксальним. Це ще не «високий» стиль, який впровадили професійні архітектори, а радше робота ремісників будівельної артілі. Однак нестандартна і мудрована форма баштового барабана свідчить про пошук авторами автентичного, творчого шляху, а не про наслідування звичного методу калькування.

Мазепинське бароко ще не здатне диктувати умови, хоча вже вміє синтезувати. Водночас воно поглинає всі деталі, важливі для тогочасної Гетьманщини. Мазепинський модернізаційний проєкт глибоко вкорінений у локальних контекстах.

Натомість собор Різдва Богородиці у Козельці ― перемога естетичної парадигми над практичною. Він збудований у 1752–1763 роках на замовлення родини Розумовських за участю двох знаменитих українських архітекторів того часу ― Андрія Квасова й Івана Григоровича-Барського. Козелецький собор є зразком уже «високого» архітектурного стилю і продуктом професійної архітектурної школи. Форма й академізм перемагають щирість і пошук.

Розташування й пропорції собору натякають на класицизм ― стиль, що прийде на зміну бароко. Він є просторовою домінантою серед руралістичних пейзажів і добре проглядається на горизонті. Зблизька ж і далі перебуває в діалозі з мазепинським бароко, із його дивнуватим поєднанням грубих і наївних деталей. Водночас подібно до італійського маньєризму повертає до розуміння архітектури крізь категорії тілесності. Він заграє з нами і розповідає певну історію. Емоційна і чуттєва напруга зростає завдяки ритму — чергуванню округлих обрисів апсидної частини, вигинів куполів і дуг кокошників, досягає апогею всередині храму в алтарній частині. Приголомшливий іконостас із багатого орнаментами темного дерева, який за однією з версій створювали за участю Растреллі, контрастує з аскетичним білим інтер’єром. Назва собору в такому контексті здається зовсім не випадковістю.

Архітектуру пізньої Гетьманщини можна було б упевнено назвати «згасаючим бароко». Однак слід погодитися, що догорало українське бароко досить яскраво. Для досягнення «високого» стилю, як і для приналежності до «інституційної культури» необхідно було стати співучасником творення імперії. Козацький рід Розумовських, які побудували кар’єру на фаворитизмі, чи не найкраще ілюструє особливості епохи Просвітництва ― епохи Розуму. Доступ до ресурсів мав свою ціну. Високий стиль в обмін на самобутність. Співучасть у побудові держави нового формату в обмін на свободу. Для частини козацьких і православних еліт України ідея створення Російської імперії слугувала втіленням модернізаційного проєкту православної держави з політичним режимом нового типу ― освіченого абсолютизму. Один із основних ідеологів імперії ― Феофан Прокопович ― вважав, що «загальної користі» можна досягти лише в межах «регулярної держави» ― централізованої абсолютної монархії. В обмін на власні інтелектуальні ресурси еліти отримували, по-перше, легітимізацію, по-друге, доступ до ресурсів.

Проте така держава не толерувала інакшість, насамперед політичну й ідеологічну. Таким чином, долучаючись до творення імперії, українські еліти мали втратити власну ідентичність, а з нею і політичну автономію. В архітектурному сенсі кінець автономії означав кінець козацького бароко.

Козацтво, барокове за своєю сутністю, було приречене або на пристосування до суворих рамок епохи імперій, або на зникнення. Розумовські обрали перше ― дали козацькому бароко можливість логічно завершити свою еволюцію. Академізм поглинає локальність. Стаючи високим, місцеве бароко перестає бути козацьким.

За однією з версій, слово «бароко» означає перлину неправильної форми. Імперії взялися шліфували ці перлини.

Архівні фото українських дерев’яних церков, зроблені у 1920-30-х роках Стефаном Таранушенком, надані для проєкту «Енциклопедія архітектури України» Олександром Савчуком, видавцем книжки Стефана Таранушенко «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України» (Видавець Олександр Савчук, 2017).
Креслення Іллінської (Богданової) церкви 1651-1656 рр. Чигиринського району Черкаської області з фондів Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного.

Ордер

Спадщина міської архітектури України складається переважно з еклектики класичних стилів. Радянський модернізм, який на початку ХХ століття замінив неокласику, залишив по собі контрастні вкраплення на тлі епохи. Періоду незалежності притаманний інклюзивний підхід розбудови, часто безладної та випадкової. Зокрема, під час пошуків втраченої ідентичності поширене прагнення відновити класичні стилі. Це відбувається у доволі складних умовах: обмежені знання і загублені навички. Ордер і досі використовують у новому будівництві, але його типологія не просто змінена, вона спотворена і викривлена.

Читати більше

Мова

Чи існує світ поза мовою? Представники аналітичної філософії вказували на той факт, що логічна структура мови обмежує можливості пізнання і розуміння світу. В такому разі чи можлива архітектура поза мовою? Якщо, скажімо, взяти архітектурні стилі, то це лише вершина айсберга в розумінні архітектури. Заглиблюючись далі, можна помітити набір кодів, структур, об’єднаних центральною лінією. З них складається архітектурне висловлювання, розповідь, думка, сюжет, а все це разом — архітектурна мова. Поза мовою не може бути висловлювання, а отже, і творчості, і архітектурної діяльності.

Але чи достатньо ми володіємо архітектурною мовою для того, щоб вільно нею розмовляти? Чи потребуємо ми «перекладача»?

На жаль, проблематика архітектурної мови досі розглядається достатньо обмежено. Зазвичай множинність «мов» і «діалектів» намагаються перекладати за допомогою тільки одного словника — класичної архітектури. Відповідно втрачається не лише точний зміст, а й безліч можливих відтінків та інтерпретацій.

У такому разі чи розуміємо ми цю мову хоча б тією мірою, щоб зчитувати і про що каже архітектура, і хто через неї говорить? Чи не змінюємо ми первісну ідею через сито власних або усталених інтерпретацій?

Якщо не буде будівлі, чи залишиться її ім’я?

в
в

Майдан як вічна втрата і вічне повернення публічного простору

Майдан Незалежності у Києві, подібно до площ інших постсоціалістичних столиць, вже 30 років є місцем постійного політичного переозначення простору. Місцем зіткнення і співіснування ідеологічного, фізичного контролю і комерціалізації із спробами «привнесення публічності» знизу.*

Читати більше

Сквот означає сквот

Сьогодні слово «сквот» увійшло до словника модних термінів, опинившись десь поміж визначеннями понять «лоу-фай» і «хаб». Риторику сквотування активно апропріюють культурна індустрія та неоліберальна економіка: зокрема, в Україні відкривають однойменні кафе та школи дизайну, знімають популярні фільми на цю тему. Але ще зовсім недавно сквотування — самозахоплення пустих будівель — було соціальною місією і необхідністю для певних спільнот.

Читати більше

Влада

Феномен влади зазвичай розглядають як складову політики та економіки, тому із загальної картини вислизає не менш владний гравець — Архітектор. Творець, деміург, який на віки задає умови життя мільйонів. Визначати майбутнє — чи не це є вищим проявом влади?

Але в такій моделі архітектура повністю втрачає суб’єктність. Вона виступає лише як продукт діяльності архітектора. Однак якщо припустити, що архітектор не творець, а політик (той, хто бере участь у боротьбі за владу), то архітектура — це матеріальне втілення політики.

У цьому разі архітектура виходить на перший план. Вона може бути сценою історичних подій та особистих драм, може бути інструментом у руках замовника, може бути свідченням злочину, а може бути самостійним гравцем, який конструює дійсність і спрямовує процеси.

Архітектура — це місце реалізації права на владу, від Агори до Вестмінстерського палацу.

Архітектура — каталізатор соціального протесту, від майдану Таксим до берлінських сквотів.

Архітектура — учасник боротьби за владу, від майдану Тяньаньмень до майдану Незалежності.

а
а

Сакралізація влади в архітектурі Русі: другий Константинополь і новий Єрусалим

У сучасному секуляризованому суспільстві, яке пройшло через кілька етапів «розчаклування світу», сакральну архітектуру розглядають або з погляду прямої функції ― реалізації права на свободу віросповідання, або як зразок історико-культурної спадщини певної епохи. Особливо цей дещо зверхній і легковажний підхід до сакрального проявлявся у радянському методі реставрації пам’яток давнини. Для радянської школи перемога над релігією була очевидною та остаточною: намагатися бачити в сакральній архітектурі щось більше за естетику було зайвим. Тому дбайлива консервація і демонстрація знахідок із легкістю замінялася сконструйованими новоділами. Особливо яскравий приклад ― Золоті ворота в Києві із дивовижною гротескною церквою на вершині композиції.

Читати більше

Від самітництва до спільнотності, від печер до Ренесансу

Пересічна людина монастир і життя в ньому сприймає як щось повністю відмежоване від звичайного світського життя, до певної міри навіть утаємничене. Проте заснування монастирів і їхній розвиток мають давню цікаву історію.

Читати більше

Сакральне

Сьогодні свободу віросповідання закріплено як у головних міжнародних правових документах, так і в Основному Законі України. У статті 35 Конституції йдеться про те, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

Та до такого становища релігія пройшла карколомний шлях. Від боротьби за право сповідувати до боротьби проти будь-якого інакодумства. Від обмеження політичних прав іновірців до підпільних церков в умовах радянської дійсності. Буквально вчора релігія мала необмежені можливості й нехтувала правами інших, а ось уже й сама зазнає утисків. Продовжуючи думку Миколи Бажана, варто запитати: «Так хто ти, Соборе, гнобитель чи захисник?»

Здавалося б, релігія завжди була присутня в житті суспільства, як і культові об’єкти архітектури незмінно існували в просторі міст. Часто саме сакральні будівлі ― єдине, що нам залишилося від минулого. Але чи відбивають ці артефакти точну картину історичної дійсності епох? І чи коректно ми трактуємо їхню роль і місце в культурі суспільства?

б
б

Класицизм: упорядкувати Дике Поле, не питаючи його

Архітектура класицизму в Україні первинно створювалася в межах модернізаційного проєкту імперій. З погляду її будівничих, це слугувало доказом наявності цивілізації та реалізацією своєрідної цивілізаційної місії. З іншого боку, така модернізація була по-своєму вигідна не лише імперському центру, а й якоюсь мірою периферії. Однак цей факт не змінює суті й характеру російського класицизму в Україні ― він колоніальний.

Читати більше

Спадщина сталінізму: чи винна архітектура?

Сталінська доба в історії України — складний, травматичний і неоднозначний час. Він ускладнює і сприйняття культурної спадщини епохи, зокрема архітектури. Посттоталітарна травма українського суспільства перешкоджає осмисленню і сприйняттю складних і болючих сторінок історії. Колективна пам’ять перебуває на стадії заперечення, забуття минулого Але поки це минуле не буде осмислене, його наслідки не будуть подолані. Осмислення спадщини минулого — необхідний етап для подальшого руху.

Читати більше

Порядок

Упорядковувати безлад, надати світу організованих форм, структурувати розрізнені фрагменти в цілісні системи — усе це лежить в основі архітектурної діяльності. Архітектор покликаний (і водночас приречений) постійно покращувати: покращувати матеріал, місце, об’єкт, середовище, дійсність і навіть саме суспільство.

Для впорядковування класична архітектура оперує фундаментальними поняттями канону, типу і прототипу. Тобто, по суті, збіркою правил ордерної системи. Своєю чергою модернізм, ворожий хаосу не менше ніж його принциповий опонент — архітектурний академізм, також маніфестує норми, правила, стандарти й уніфікацію.

Однак процес упорядковування неминуче досягає свого ліміту. За цією межею порядок з інструмента прогресу і раціоналізації перетворюється на інструмент обмеження і пригнічення творчого пошуку й різноманіття.

Так відбувається і з модернізаційними процесами в історії, що зазвичай проходять під лозунгами покращення. В умовах політичного деспотизму та відсутності верховенства права декларовані цінності модернізації трансформуються у свої протилежності: прогрес — у стагнацію, порядок — в обмеження, залучення — у колонізацію, допомога — у придушення. Прогресивна ідея стає вороже консервативною.

г
г

Український архітектурний модерн

Український архітектурний модерн ― одне з найнезвичайніших явищ в історії архітектури України, яке не можна звести лише до «використання етнічних мотивів». Ця архітектура стала частиною глобальнішого процесу націєтворення. Напевно, ключова відмінність українського архітектурного модерну від багатьох інших архітектурних стилів полягає в тому, що він не насаджувався державою, а виник як результат низового горизонтального конструювання нової національної ідентичності. Для того щоб мати можливість це робити, місцевій українській еліті необхідні були, по-перше, ресурси, по-друге, професійна підготовка, по-третє, ідеологічна база. Тому український архітектурний модерн по праву можна назвати дитям трьох основних великих ідей свого часу: модернізму, націоналізму й соціал-демократії.*

Читати більше

Обери свій ЖК!

Максимально комфортне сучасне житло бізнес-класу за вигідною ціною. Якісне будівництво за всіма новітніми міжнародними стандартами гарантує спокій і впевненість у майбутньому вам і вашій родині. Не варто хвилюватися: купуючи квартиру в нашому ЖК, отримуєте житло з готовим дизайн-проєктом під ключ. Провідні архітектори і дизайнери міста розробили унікальний інтер’єр саме для вас — квартири в стилі PremiumSmartLoft. Наша молода команда будівельників використовує тільки лакшері-матеріали, зокрема італійський гіпсокартон і японські 3D-підлоги. Маленький секрет: для додання унікальності кожній квартирі ми залучаємо новітні технології штучного інтелекту!

Читати більше

Націєтворення

Довге ХІХ століття, як називає період з 1789 по 1914 рік Ерік Гобсбаум, стало періодом формування модерних націй. Метою національних проєктів було об’єднання розрізнених суспільних груп через формування відчуття спільної ідентичності та культури, а надалі — розбудова відповідних політичних інституцій. Архітектура в цьому контексті виступала як втілена у просторі маніфестація нової ідентичності, як матеріалізована метафора самобутності й суверенітету, здатності нації до творення власної традиції.

Український національний проєкт зі старту був бездержавним і перебував у жорсткій конкуренції з іншими проєктами. Саме тому українські інтелектуали шукали мистецькі рішення насамперед у сільській культурі та народній традиції. Так формувався «новий український стиль», який пізніше назвуть Українським архітектурним модерном.

Націєтворення має в західній традиції більш усталене визначення — «національне будівництво» (nation-building). І очевидне відсилання до архітектури в цьому визначенні не видається випадковим. Якщо соціальні й культурні контексти знаходять своє відображення в архітектурі, то чи можемо ми говорити сьогодні про появу нового українського стилю — Українського архітектурного постмодерну?

д
д

Вода

Прощай, старий Дніпре! На той рік, напровесні, прокинешся вже молодим Дніпром! Дніпром електричної енергії майбутнього, широкого і вільного, як це бурхливе море.

Гео Шкурупій, Дмитро Бузько

Читати більше

Через поле

Через поле, що поблизу мого дому,

щодня я ходжу одною дорогою,

але щодня приходжу у нове місце.

Анна Ютченко

Читати більше

Ресурс

Земля, вода, ліс, природні копалини — все це існує лише для того, щоб бути використаним на потреби архітектури. Світова архітектурна критика 1970–1980-х приписувала такий підхід архітекторам-модерністам, пострадянська — виключно радянським архітекторам. Криза модерності для України збіглася з Чорнобильською катастрофою, що, здавалося б, чітко вивела питання охорони довкілля до пріоритетних, а «ресурсний підхід» оприявнила таким, що вичерпав себе.

Проте сьогодні, попри загальний осуд радянських методів господарювання та широку доступність екологічних теорій, управлінські моделі не менш «ресурсомісткі». Окрім того, ресурси продовжують бути об’єктом зацікавлення впливових гравців: за них борються, їх витрачають, купують, привласнюють, вичерпують і знищують. Хоча природні ресурси все ще номінально є «суспільним» благом, вони навряд чи такими є фактично і тим паче такими не сприймаються. Не помічаючи «спільної власності», суспільство не помічає і її втрати.

Нині вже і архітектура, ставши частиною матеріальної культурної спадщини, перетворилася на наше суспільне благо. Тепер не тільки ліси, вода і земля, а й пам’ятки архітектури стали абстрактними, вразливими і невидимими елементами нашої реальності. Але, як і інші блага, архітектурна спадщина є ресурсом, що не відновлюється. Чи зможемо ми передати хоча б щось з успадкованого наступним поколінням? Або розтратимо все самі?

е
е

Метро в інфраструктурі міста: комплекс значущості

Від будівництва першої підземки в Лондоні часів Belle Époque, або прекрасної епохи, й понині метрополітен, як порівняти з іншими транспортними інфраструктурами, асоціюється з науково-технічним прогресом і все ще є ознакою високого рівня цивілізації. Архітектори кінця «довгого ХІХ століття», так само й «короткого ХХ століття», не уявляли місто майбутнього без метрополітену. І сьогодні містяни сприймають цей вид громадського транспорту як безумовне благо, він посідає важливе місце в ідентичності та викликає почуття гордості й прив’язаності.

Читати більше

Відкрите місто

Славутич ― останнє місто Радянського Союзу, атомоград, який мав замінити трагічно відому Прип’ять, спустошену внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 26 квітня 1986 року. Так невелике місто з населенням 25 тисяч осіб опинилося в центрі політичних подій останніх років існування СРСР, ставши чи не останньою спробою держави відповісти на глибоку політичну, економічну і соціальну кризу, що прийшла після катастрофи. А залучення архітекторів і будівельників восьми республік СРСР до проєктування і реалізації Славутича ― спробою «скріпити» згасаючу дружбу радянських народів у момент його розпаду.

Читати більше

Інфраструктура

Інфраструктура є предметом гордості, політичних обіцянок, ознакою рівня культури, прогресу і навіть цивілізаційних місій держав. Парижани пишаються каналізацією, римляни — дорогами, а лондонці, як і кияни, — метрополітеном.

З латини слово «інфраструктура» дослівно перекладається як «під будівлею» або «під/за структурою». Тому саме інфраструктура часто залишається найнепомітнішою серед інших об’єктів архітектурного середовища. Хоча чи можливе функціонування «superstructure» без бази, яку створює «infrastructure»? Інфраструктура — це конектор у мережі елементів, інструмент, що забезпечує комфорт, безпеку, свободу пересування і рівний доступ до ресурсів.

Зі скороченням об’єктів соціальної, транспортної та культурної інфраструктури ми позбуваємося не зайвих предметів гордості або збиткової дотаційної сфери. Ми втрачаємо чи не головний інструмент демократії, інклюзивності та горизонтального об’єднання спільнот.

є
є

Кожному слід мати власний Детройт

Розвиток Кривого Рогу починався від поштової станції, згодом — провінційного єврейського містечка. У ХІХ столітті його оточували поміщицькі маєтки родин Колачевських, Харіних, Яніцьких, Галковських, Харченків…

Читати більше

Кодаки будуються

Уявіть село, у яке щодня приїздять екскурсії з усієї країни і міжнародні делегації. На прилавках універсаму — лосось, ікра і шуби. А учні школи нарахували 135 професій, у яких зайняті місцеві жителі. Архітектура села унікальна для свого часу, а архітектори отримали премію за втілений проєкт. Але що з цього лишилося сьогодні? Чи правдою є написане? Чи існувало колись таке село?

Читати більше

Праця

Що робити з заводами, які уже не працюють? Більшість постмодерністських урбаністичних теорій і неоліберальних міських реформ виросли на потребі подолання індустріальної спадщини, необхідності реновації та конверсії порожніх промислових будівель і занедбаних промислових зон. Коли перебувати в інтелектуальній бульбашці креативного класу, дійсно може створитися враження, наче вся промисловість України померла ще в 1990-ті. У такому разі очевидно, що джентрифікація «порожніх» промислових будівель є невідкладною необхідністю українських міст.

Проте найбільші промислові підприємства, вузли і навіть регіони України продовжують працювати, не розв’язуючи ані соціальних, ані екологічних проблем своїх працівників та міст, у яких розташовуються. З огляду на це інструмент джентрифікації навряд чи здатен допомогти, адже проблема ідентифікована неправильно.

Якщо ми не бачимо заводу, то, відповідно, не бачимо праці, а значить у підсумку не бачимо і людей, які працюють. Хай як би приємно було помилятися, але українське суспільство і українська економіка все ще не перейшли від індустріального стану до постіндустріального. Можливо, варто переформулювати питання з «що робити з заводами, які не працюють» на «що робити з заводами, у яких досі працюють»?

ж
ж

Типовий відпочинок

Колись відпочинок означав лише відновлення сил після виснажливої праці й складався зі сну, часу на їду, недільного походу у церкву. Вищі верстви суспільства мали доступ до різноманітнішого відпочинку або ж до необмеженого відпочинку. Натомість модерна епоха запропонувала такі форми відпочинку, як туризм. Тепер уже подорожі з необхідності (ділові поїздки) або потреби (через стихійні лиха, війну) набули дослідних, культурних, розважальних цілей або навіть позбулися їх узагалі. Урбанізаційні процеси XIX століття та спричинена ними доступність громадського транспорту (залізниця, трамвай, судноплавство) стрімко збільшили мобільність для широких мас, зробивши свободу пересування новою нормою. Безумовно, дозволити собі повноцінну відпустку або подорож могли лише міщани й буржуазія. Їхній запит стимулював формування архітектурних типологій готелів, пансіонатів і курортів.

Читати більше

Дача як втеча

Література епохи Відродження починається з «Декамерону» Джованні Боккаччо — історії про те, як десятеро хлопців і дівчат із заможних родин тікають від чуми до заміської садиби та розважають одне одного оповіданнями. Однак «Декамерон» — це втеча не лише від чуми, а й від тогочасного суспільства, яке перебувало в кризовому становищі. Це зображення нового періоду, адже його герої та героїні досить сміливо критикують діячів церкви, на якій базувалося суспільство Середньовіччя.

Читати більше

Відпочинок

Якщо є праця, є й виснаження. А разом з тим і потреба у відпочинку. Відпочинок і праця ― дві взаємозалежні категорії як у межах 24-годинної доби, так і в межах календарного року. Чи існує пряма залежність: менше праці ― більше відпочинку? Або що більше праці, то більше відпочинку?

Довгий час відпочинок був привілеєм для окремих верств суспільства. Решті ж доводилося боротися за можливість, кількість і якість відпочинку, відвойовуючи регламентацію кожної робочої години. Різні політичні системи пропонували власний погляд на проблему масового відпочинку. Своєю чергою архітектурні типології розвивалися від заміських вілл та готелів до мережі санаторіїв, пансіонатів, баз відпочинку, до цілих регіонів курортного спрямування. Якщо праця завжди була суспільною потребою, то відпочинок відносно недавно став загальним благом.

У нинішніх умовах важливо поставити собі запитання: чим є відпочинок сьогодні ― розкішшю чи правом?

з
з