Архітектура України — це фортеці чи сараї, хати чи хрущовки, палаци чи руїни, туристичні об’єкти чи девелоперська забудова? А можливо, це архітектурні стилі — бароко, класицизм, модернізм, бруталізм, постмодернізм? Чи, може, все це лише балки і цегла?
Наскільки багатогранна і складна архітектурна спадщина України, настільки бідними та одноманітними є способи її репрезентації. Старі схеми інтерпретацій не в змозі дати нових відповідей на ті питання, що ставить сучасне суспільство. Використовуючи їх, ми потрапляємо у безкінечний цикл повторення тих самих помилок: «Manu facta manu distruo» («що руками створене, руками і руйнується»).
На противагу формальним і неформальним базам даних ми пропонуємо інший тип енциклопедії — створений конкретною групою людей зі своїм світоглядом, принципами та методами, при цьому не обмежених впливом будь-яких інституцій. Енциклопедії, яка не є самоціллю, а лише інструментом пізнання.
Дені Дідро бачив енциклопедію як місток у часі, як спосіб передати досвід дійсності крізь оптику небайдужого енциклопедиста. Однак досвід — це не завжди про «успішні кейси» та виграні битви. Це частіше про способи взаємодії з проблемами, про помилки та поразки. Без проблеми не може бути рішення, а без рішень не може бути архітектури.
«Енциклопедія архітектури України» — це критичний проєкт, в основі якого лежить проблемний підхід. У ній категорійний принцип систематизації інформації відповідає найяскравішим і найболючішим питанням, з якими працює українська архітектура. Адже суть діяльності архітектора полягає в пошуку форми вирішення суспільних проблем. Коли одиничні проблеми розростаються в помітні комплексні явища, форми об’єднуються в архетипи (архітектурні типології). Такі фундаментальні суспільно-політичні категорії, як «влада», «праця», «ресурс», «міграція» матеріалізуються в архітектурі майданів, заводів і електростанцій, соціальному житлі й генеральних планах міст. Відповідно до базових законів архітектурного креслення, категорії розташувалися в магістральну лінію нашої експозиції — свого роду центральну вісь, уздовж якої і розгортається драматургія виставки. Разом з тим, категорії групуються в три смислових блоки: держава, економіка, право.
Проте за теорією стоїть реальність, яка своїми прикладами в одних випадках руйнує стрункі абстрактні конструкції, а в інших — підкріплює. Ми зібрали характерні і, водночас, суперечливі кейси з історії української архітектури та розподілили їх за хронологічним принципом. Таким чином паралельно до магістральної лініі утворилися ще дві осьові лінії — «вчора» і «сьогодні», а кожна з категорій формує також власну поперечну вісь, уздовж якої минуле через спільну теоретичну проблематику починає діалог із сьогоденням.
На перетині повздовжніх і поперечних осей утворилася класична ортогональна «сітка» 15 × 3. Сітка є базовим інструментом архітектурної графіки, квінтесенцією структури, на яку нанизуються будівельні елементи. Так само на каркас нашої експозиції «нанизано» проблеми, процеси, історії архітекторок і архітекторів. Структура енциклопедії задає напрям процесам і створює досить широкі межі для експерименту й роздумів. Внаслідок такої комбінації свободи і структурованості, за принципами діалогу створюється ціла система багаторівневого опонування, з магістральними лініями, ланцюжками та відгалуженнями. Ми розраховуємо на те, що наша енциклопедія доповнюватиметься, триватиме, змінюватиметься, знаходитиме нові фокуси і ракурси, шукатиме актуальну проблематику.
Загальна картина проєкту мультиперспективна — від масштабного до дрібного, від теоретизування до гуманістичного виміру. Архітектурний ландшафт України подібно до мозаїки або колажу складається у заплутаний, багатошаровий палімпсест. А безліч голосів — у поліфонію. Макрорівню протиставляється мікрорівень — локальних, особистих історій взаємовідносин з архітектурою. І тут ключовим є не тільки те, про що і як ми говоримо, а й про кого, і з ким. Ми намагаємося подивитися туди, куди зазвичай не дивляться, дати майданчик, право голосу тому, з ким зазвичай не говорять, побачити за стінами щось більше. Що, можливо, куди видатніше й прекрасніше за цеглу й балки. Адже архітектура — це не стіни, це люди!
Така енциклопедія є одним із інструментів пошуку відповіді не тільки на запитання «Що таке архітектура України?», а й «Що таке наша дійсність?». Але не варто очікувати готових відповідей від «Енциклопедії архітектури України». Замість них вона ставить питання, які породжують нові питання, пропонує критичний погляд на матеріальне і нематеріальне в архітектурі. Вона є не статичним збором визначень, а одним зі способів реакції, інтерпретації та відображення реальності.
Ми зробили перший крок у цілинне поле української архітектурної критики та відродження традиції архітектурних дебатів. І логічним продовженням стане ваш хід — відповісти на наш заклик власною позицією та аргументацією.
