Колись відпочинок означав лише відновлення сил після виснажливої праці й складався зі сну, часу на їду, недільного походу у церкву. Вищі верстви суспільства мали доступ до різноманітнішого відпочинку або ж до необмеженого відпочинку. Натомість модерна епоха запропонувала такі форми відпочинку, як туризм. Тепер уже подорожі з необхідності (ділові поїздки) або потреби (через стихійні лиха, війну) набули дослідних, культурних, розважальних цілей або навіть позбулися їх узагалі. Урбанізаційні процеси XIX століття та спричинена ними доступність громадського транспорту (залізниця, трамвай, судноплавство) стрімко збільшили мобільність для широких мас, зробивши свободу пересування новою нормою. Безумовно, дозволити собі повноцінну відпустку або подорож могли лише міщани й буржуазія. Їхній запит стимулював формування архітектурних типологій готелів, пансіонатів і курортів.

Після Другої світової війни становище євреїв у СРСР порівняно з міжвоєнним часом кардинально змінилося. Доти вони сприймалися як «лояльна» меншина, яка не мала якоїсь умовної батьківщини за межами СРСР (щоправда, уже в середині 1930-х їх почали неофіційно витісняти з адміністративної верхівки, залишивши можливості робити кар’єру в академічній і культурній сферах). Проте після проголошення 1948 року Держави Ізраїль партійна верхівка і служби безпеки почали сприймати радянських євреїв, що брали участь у культурному житті, працювали в університетах чи медичних установах, як загрозу. На територіях, які в роки війни перебували під нацистською окупацією, це додатково посилювалося наслідками трьох років ідеологічного пропрацювання місцевого населення прямою антисемітською пропагандою.

Наталія Борисівна Чмутіна (1912–2005) — видатна українська архітекторка, почесна академчиня Української академії архітектури, народна архітекторка України, кандидатка архітектури, професорка.