У сучасному секуляризованому суспільстві, яке пройшло через кілька етапів «розчаклування світу», сакральну архітектуру розглядають або з погляду прямої функції ― реалізації права на свободу віросповідання, або як зразок історико-культурної спадщини певної епохи. Особливо цей дещо зверхній і легковажний підхід до сакрального проявлявся у радянському методі реставрації пам’яток давнини. Для радянської школи перемога над релігією була очевидною та остаточною: намагатися бачити в сакральній архітектурі щось більше за естетику було зайвим. Тому дбайлива консервація і демонстрація знахідок із легкістю замінялася сконструйованими новоділами. Особливо яскравий приклад ― Золоті ворота в Києві із дивовижною гротескною церквою на вершині композиції.
Читати більшеБароко виникло як відповідь на кризу гармонійності Ренесансу, що на той час уже вичерпала себе. Людині, яка зіткнулася з нескінченністю, з необхідністю освоювати нові простори, потрібна була мова, що виходила за межі жорсткого канону. Але інструментарій бароко виявився також принципово обмеженим, як і інструментарій будь-якого кризового стилю. Відповідно як політичній владі, так і митцям доводилося миритися з мозаїчністю реальності, у якій вони існували і яку збиралися підкорювати.
Читати більшеЛітература епохи Відродження починається з «Декамерону» Джованні Боккаччо — історії про те, як десятеро хлопців і дівчат із заможних родин тікають від чуми до заміської садиби та розважають одне одного оповіданнями. Однак «Декамерон» — це втеча не лише від чуми, а й від тогочасного суспільства, яке перебувало в кризовому становищі. Це зображення нового періоду, адже його герої та героїні досить сміливо критикують діячів церкви, на якій базувалося суспільство Середньовіччя.
Читати більше